Відгук Ольги Плешканьової – кемплідера міжнародного волонтерського табору в Мощуні біля Києва
Минуло вже кілька тижнів після завершення нашого проєкту “Restore Moschun Together”, і незважаючи на відносно коротку тривалість, я переконана, що для мене та для інших волонтерів цей табір стане одним із найбільш особливих.
Цей проєкт фактично став першим та пілотним варіантом волонтерського табору саме такого формату в Україні після початку повномасштабного вторгнення. Незважаючи на всі можливі ризики, пов’язані з війною, ми все ж вірили, що табір відбудеться і ми зможемо його провести на високому рівні.
Частина програми проєкту передбачала роботу у селі Мощун, яка мала на меті допомогти її мешканцям у відновленні вулиць та будинків. Друга частина програми табору мала більш соціальне спрямування та включала зустрічі з волонтерськими організаціями, місцевими ініціативами та культурні заходи.
Робота у селі насправді була набагато важливішою, ніж здавалося на перший погляд. Зазвичай, ми ділилися на групи по 3-4 особи та працювали над конкретними завданнями, такими як відновлення будинків, прибирання подвір’їв тих, чиї домівки постраждали від наслідків війни, реконструкція дитячих майданчиків тощо. Але, особисто для мене, найціннішим було спілкування з місцевими жителями. Дуже часто коротка розмова непомітно переходила в довгу розповідь про їхні переживання та досвід усього того, через що їм довелось пройти.
На початку табору я переживала, що розмови з місцевими жителями про їхнє життя під час перших місяців війни можуть бути болісними для них, але виявилося, що вони часто самі охоче розпочинали розмову та ділилися своїми спогадами з лютого 2022 року. Одна жінка навіть сказала, що можливість виговоритись є для неї є набато важливішою зараз, ніж робота яку треба зробити по відновленню будинку.
Це було особливе відчуття – бачити, як звичайні люди, здебільшого літнього віку, мають свої унікальні історії, які заслуговують на те, щоб їх почули та пам’ятали. Одна історія особливо запам’яталася мені – історія жінки, якій ми допомагали прибирати на подвір’ї.
Після цього вона запросила нас до неї додому, де зі сльозами на очах розповіла, як її життя змінилося через війну. Вона розповіла про евакуацію, наскільки сильно не хотіла покидати рідне село і до останнього вірила, що війна не почнеться. Поки ми розмовляли, до нашої розмови приєднався її котик – Персик. Вона розповіла, що на початку війни вона не могла знайти і забрати його коли їй та її чоловіку довелось евакуюватись. Яке ж було її здивування, коли за місяць вона повернулась до рідного дому і через 3 дні після її повернення побачила свого котика, який чекав біля дверей її будинку. Вона говорить, що після його повернення він не майже ніколи не відходить від неї, супроводжуючи її майже усюди, вочевидь боячись, що події минулого року можуть повторитись і вона може зникнути.
Попрощавшись з цією доброю жінкою, ми пішли допомагати її сестрі на подвір’ї. На жаль, її будинок був зруйнований, і тепер вона, як і декілька інших мешканців села, живе у мобільних будиночках, наданих волонтерами з різних організацій.
Ледь стримуючи сльози, вона розповіла про те, через що їй та її родині довелось пройти на початку війни. Незважаючи на ці жахливі події, вона була вдячною за можливість почати життя спочатку, на відміну від деяких її близьких, які загинули через війну. Дуже боляче усвідомлювати, що це лише одна із тих багатьох жахливих історій, які трапились із невинними ні в чому людьми.
Складно було прийняти той факт, що ці люди, особливо старшого віку,які повинні жити своїм спокійним життям, але натомість вони намагаються побудувати не тільки новий будинок, але й нове життя, які були зруйновані війною без жодної на те причини.
Досвід цього волонтерського табору нагадав мені, наскільки важливо цінувати те, що ми маємо і часто сприймаємо за належне. Я щиро вдячна за можливість провести такий проєкт, спрямований на допомогу тим людям, які справді цьогої потребують. Ми також змогли висловити підтримку місцевому населенню, показуючи конкретними діями, що їх життя та мир справді важливі, і що люди в інших країнах не забули про них. Саме така мета є основою всіх волонтерських таборів, і я переконана, що наш волонтерським табір зміг виконати своє головне завдання.
Від імені організації, я також хочу висловити подяку нашим міжнародними організаціям-партнерам INEX, IBG Workcamps, Solidarités Jeunesses та Volunteers for Peace, за підтримки яких, нам вдалось провести цей волонтерський табір.
